Українські безпілотники знову передали гаряче вітання російській нафтогазовій галузі — цього разу за понад тисячу кілометрів від кордону.
У союзників на складах тихенько добігає кінця термін придатності дефіцитних ракет ППО, тому в ЄС нарешті вирішили підняти це питання руба.
Чергова ніч, коли «високоточна зброя» сусідів чомусь знову прилітає у звичайні п'ятиповерхівки та парковки на Київщині.
Ще одна важка ніч для столиці: комбінований наліт залишив по собі згарища в приватному секторі та непоправні втрати серед залізничників.
Схоже, воювати за підручниками сорокарічної давнини Альянсу вже остаточно набридло.
Збивати керовані авіабомби за сотні кілометрів — це як ловити стріли голими руками, тому час переходити на лучників.
Ролі поступово змінюються: тепер західні партнери підписують угоди, щоб отримати доступ до українських оборонних технологій, обкатаних на фронті.
Здається, 2500 кілометрів — це вже не та відстань, за якою можна спокійно спати в Росії.
Возити нафту в обхід санкцій стає непристойно дорого, коли оператори українських дронів входять у смак і ставлять полювання на потік.
Возити ракети ППО через океан на кожне техобслуговування нарешті здалося союзникам не найкращою ідеєю.
Мобільні вогневі групи на пікапах — це легендарно, але коли ворожі дрони розганяються до 500 км/год на висоті 3 км, потрібні реактивні аргументи.
Поки європейці тихо скаженіли від самої присутності росіян на саміті G20, американський Мінфін вирішив часу не гаяти.